Про регбі в Україні вже знають більш-менш добре. А от те, що в регбі можна грати на інвалідних колясках, для переважної більшості є новиною. Цим спортом активно займаються у 27 країнах. Ще в десятці держав ця гра тільки починає розвиватись – однією з них є Україна.

Регбі на візках – це командний вид спорту, який спеціально розробили для людей з травмами хребта в шийному відділі (тетраплегія). У нього можуть грати люди з ампутаціями кінцівок, поліомієлітом та іншими захворюваннями.

Регбі колясочників об’єднує елементи баскетболу, волейболу та хокею. Гра проходить на баскетбольному майданчику. Кожна команда складається з 12 гравців, одночасно на поле виходять по четверо. Спортсмени грають у спеціально сконструйованих «гладіаторських» інвалідних візках. У грі використовується волейбольний м’яч, який можна нести, котити, кидати, передавати руками. М’яч не можна затримувати більше, ніж на 10 секунд. Очки набираються після попадання за гольову лінію супротивника. Гра складається із чотирьох періодів по вісім хвилин.

«Привела нас до цього спорту можливість проявити й реалізувати себе, а ще – величезне бажання перемагати в цьому житті, не дивлячись на жодні перешкоди, – говорить Ігор Кипещук. – Ми такі ж люди, як і всі інші, просто маємо трохи більше бар’єрів. Ми хочемо показати, що можна вести активний спосіб життя, навіть будучи в інвалідних візках. Ми бачимо мету й не бачимо причин її не досягти, тому ставимо цілі та добиваємося їх. Наше спортивне кредо: «Вище! Сильніше! Швидше!». Наше життєве кредо: «Турбота про ближнього».

Всі хлопці та дівчата, які сьогодні грають у регбі в Україні, пройшли табори активної реабілітації за шведською методикою. Нині вони є інструкторами з різних спортивних дисциплін. За словами Ігоря Кипещука, табори активної реабілітації – це школа незалежного життя для людей, які пересуваються на візках. Принцип школи: навчився сам – навчи іншого. Саме у такому таборі нинішні регбісти вперше спробували себе у цьому спорті та сформувалися як команда.

Проте, не все так гладко в українському регбі на візках. Сьогодні українська команда потребує ігрових візків, але самотужки їх придбати дуже проблематично, адже вартість одного (вживаного) – дві тисячі євро, а новий «тягне» на усі п’ять. Не вистачає грошей на проведення зборів, а це – харчування, проживання, транспортні витрати, оренда спортзалу, екіпіровка.

«Ця гра змушує людей змінювати своє ставлення до інвалідів і підриває всі стереотипи по відношенню до них, – говорить Ігор Кипещук. – Спортсмени об’єднують в собі здавалося б такі різні речі: безпорадність і рішучість, жалість і жорсткість, немічність тіла і майстерність силової боротьби».

Копіювання матеріалів сайту дозволено за умови збереження активного зворотнього посилання